Вестерн по-раківськи: сусіди судяться 10 років за кілька метрів спірної межі. ФОТО

Житель села Раково Перечинського району Іван Стегура звернувся із письмовою заявою до редакції газети «Карпатський об’єктив» і повідомив, що «вже 10 років добивається справедливості, а сільська рада виконує свої обов’язки неналежним чином, землеупорядник зловживає службовим становищем».

Тому чоловік попросив приїхати на засідання сесії сільської ради, яка вкотре розглядатиме питання щодо встановлення спірної межі між його земельною ділянкою та сусідів Грабів, бо вважає, що «журналісти роблять чудеса».

Парадокс: на вулиці Миру вже 10 літ панує війна

31 травня кореспондент «Карпатського об’єктива» разом з водієм поїхали на службовому авто до Ракова. У центрі села нас зустрів пан Стегура. Утрьох ми попрямували до нього додому. Проживає він із сім’єю по вулиці Миру, 8. Пан Стегура ознайомив мене з документами. Це заяви в різні правоохоронні установи, органи місцевого самоврядування, експертні висновки, судові рішення. Показав 30-річні фотографії свого обійстя та спільного двору, розповів у хронологічному порядку про «народження» проблеми. Вказав на огорожу, яку встановили сусіди на його території, запевнивши, що незаконно – без жодних прав та документів.

– Ця земля споконвіку належала моїм предкам. Тут живу з самого народження – з 1961 року. Будинок (двоповерховий, – авт.) будував з дружиною, родиною. Стали в ньому жити з 1984 року. Була стара калітка (хвіртка), заходили до хати. Двір із сусідами був спільного користування. На своє обійстя заїжджав ним машиною, привозив вантаж, зокрема і дрова. Ним ішла худоба на пашу і з паші. На нашій території Граби спочатку звели гараж, а 12 років тому поставили огорожу з бляхи. Я мусив розібрати студню (колодязь), бо інакше не міг заїхати машиною у двір. Сусіди не схотіли вирішувати питання по-доброму. Домагаюся справедливості вже десяток років. Здоров’я витратив багато, навіть інсульт переніс, став інвалідом ІІІ групи, але правди так і не добився, – чоловік важко зітхає і поправляє окуляри в чорній оправі.

Стегура ознайомив мене і з картою мензуальної зйомки 1963 року, згідно з якою були встановлені межі його земельної ділянки. На документі Закарпатського науково-дослідного та проектного інституту землеустрою чітко виведена пряма лінія між дворогосподарствами. Натомість 2007 року експертна комісія ПП «Карпат-геодезія» намалювала розміри дворогосподарства Стегури, де видно порушення конфігурації земельної ділянки з боку сусідів. Господарство Стегурів займає 15,08 сотки, Грабів – 18,3. Яблуком роздору є всього лише 0,4 сотки землі. Іван Миколайович каже, що сусідів дуже легко можна вивести на чисту воду, якщо зробити заміри їхньої земельної ділянки. Але вони цього не хочуть, бо тоді одразу будуть розкриті всі карти. Чоловік повідомив, що сусідка Марія Граб працює вчителем початкових класів місцевої школи, чоловік – на заробітках за кордоном. Разом з ними проживають син з невісткою та онуками, бабуся.

Учительчин син не зміг прочитати українське прізвище із восьми літер

Коли я фотографувала спірну межу, огорожу, яку встановили Граби, то з сусіднього будинку за № 7 вийшов молодий чоловік у шортах з телефоном у руках. Не стверджую, але в мене виникла підозра, що телефон був включений для здійснення диктофонного запису. Запитав, чому фотографую їхній будинок. Пояснила, що й до чого. Молодик приказним тоном сказав пред’явити посвідчення, що я і зробила. Але неборак не зміг прочитати моє українське прізвище, яке складається з 8 літер і є поширеним. Довелося самій це зробити. За мить з’явилася розлючена невисока огрядна жінка, почала репетувати, погрожувати міліцією, висувати претензії до водія, мовляв, чому він став напроти їхнього будинку. «Я викликаю оперативну службу, нехай розбираються, що нам мішають жити у моєму будинку», – передаю дослівно слова педагога з 34-річним стажем роботи. Вийшла з хати і жінка похилого віку з пов’язаною хусткою головою. Як я зрозуміла, це найстарша з Грабів. Бабуся хвилину спостерігала за процесом, а потім і сама приєдналася до балагану. Всі троє щось кричали, погрожували, несли нісенітниці. Ми сіли в машину й поїхали до сільської ради, де ось-ось мало розпочатися засідання 6-ї сесії VІІ скликання.

«Яке б рішення депутати не прийняли, одна зі сторін завжди не згідна»

На час нашого візиту тур’є-пасіцький сільський голова Юрій Шикула був у робочому кабінеті. Раково підпорядковується Тур’є-Пасіцькій сільраді. «Питання Стегури розглядалося неодноразово. Він напише то одну заяву, то іншу. Ми розглянемо її, винесемо рішення, але його нічого не влаштовує. За день-два напише наступну. Яке б рішення депутати не прийняли, одна зі сторін завжди не згідна. Ми пропонували їм укласти мирну угоду, але жоден із них не йде на компроміс. Приходять на сесію і перетворюють її на балаган», – сказав голова.

Голова постійної земельної комісії Любов Конюлич справила враження толерантної й виваженої людини:

– Стегура звернувся до мене як до голови, аби посприяла у вирішенні цієї епопеї. Ми засідали, щоб дійти згоди, але між членами комісії виникли деякі розбіжності. Як на мене, то порушувати не можна ані конфігурацію, ані межі земельної ділянки, які було надано громадянам. Якщо робити висновки із документів спеціаліста, то конфігурацію порушили. Стегура хоче відновити її (тобто межу). А Граб проти. Вона наполягає на тому, аби було фактично.

На засідання сесії з’явилося 10 депутатів із 14. На порядок денний винесли 11 питань, Стегурове було перше. Воно звучало так: «Про затвердження проекту рішення узгоджувальної комісії з установлення межі між земельними ділянками Стегура – Граб за адресою: с. Раково, вул. Миру № 8 та № 7 від 5 січня 2016 року». Доповідав землеупорядник Микола Ревиляк. Він сказав, що це вже третя сесія, на якій розглядатиметься питання Стегури, бо депутати на попередніх двох чомусь не проголосували. Комісія вивчала це питання, працювала, була на місці. Зачитав проект рішення, згідно з яким межа між земельними ділянками Стегури – Граб проходить між гаражем Граб та господарськими прибудовами Стегури, огорожа, яку встановили Граби, є на межі. Одним словом, межу визнати за фактом.

Любов Конюлич внесла пропозицію: «На засіданні комісії ми говорили, що якщо людина неправильно написала заяву, то треба дати їй можливість скористатися своїм правом. Нехай Стегура після сесії підійде до голови сільради, вирішить з ним, як правильно написати заяву про те, що він хоче. А він має на меті залучити сертифікованого спеціаліста. Людина хоче справедливості».

До прохань пані Любові присутні не дослухалися. У цю мить, на 17-й хвилині засідання сесії, до кабінету увійшли Марія Граб та її син, здається, Іван його звати. «Ось ми вас і знайшли. Зараз тут буде міліція», – розлилася в лукавій посмішці розпашіла жінка. І почала свою уже знайому тріаду. На її погрози та репліки я не реагувала, що доводило її до істерики. «Ви знаєте, де межа? У нас є виграний суд!» – гримала на мене, не пред’явивши жодного документа. Далі пристала до Стегури, кричала, що вчила його доньку, онука, а тепер вчить ще одного. Не коментуватиму таких реплік.

Голова поставив на голосування проект рішення. Більшість депутатів проголосували «за». Ми вийшли з кабінету. Депутати продовжили роботу. Граби вийшли за нами. Укотре щось емоційно говорили, погрожували. Я запитала пані вчительку, чи може сказати щось по суті питання.

– Не можу. Ми викликали міліцію, зараз прийде, – від радості жінка аж сяяла.

І яке кіно без міліції?

Утрьох ми сіли в авто й поїхали у бік Ракова. У центрі села нас наздогнали міліцейська машина з трьома міліціонерами та Граби. Ми зупинилися, вийшли з авто. Марія Граб здійняла галас, поводилася неадекватно, провокувала присутніх до конфлікту. Міліціонеру я пред’явила заяву Стегури та своє журналістське посвідчення, відповіла на його запитання, після чого ми поїхали в напрямку Ужгорода.

Редакція газети приділила увагу раківському питанню з надією, що сусіди дійдуть мирної згоди у своєму конфлікті щодо спірної межі. Бо ж на вулиці Миру не місце війні.

Тетяна ГРИЦИЩУК

На фото: Іван Стегура, добиваючись справедливості, переніс інсульт