Стрілянина у школі в Чопі оголила ряд суспільних проблем

Подія, яка сталася у квітні в одному з навчальних закладів Закарпаття, змусила багатьох подивитися на безпеку дітей під іншим кутом. Те, що ще донедавна здавалося далеким і типовим радше для новин із-за кордону, раптом стало реальністю тут, поруч. Постріли у шкільному класі, поранений підліток, затриманий учень – ці факти болісно вдарили по відчуттю спокою в суспільстві.

На тлі цього випадку з новою силою заговорили про доступність зброї, вплив інтернету на підлітків і ті ризики, які часто недооцінюють дорослі. Чи справді проблема лише у зброї? Чому діти дедалі частіше опиняються під впливом небезпечних онлайн-спільнот? І що робити, аби подібні ситуації не повторювалися? Відповіді на ці питання шукав «Карпатський об’єктив».

Два випадки, які змушують замислитися

16 квітня 2026 року у ліцеї міста Чоп сталася подія, яка сколихнула не лише регіон, але й усю країну. Під час уроку 15-річний учень 9 класу здійснив два постріли з пістолета у свого однокласника. Кулі влучили у плече. Постраждалого госпіталізували, а нападника затримали правоохоронці.

Слідство кваліфікувало інцидент за ч. 1 ст. 258 Кримінального кодексу України як терористичний акт. Правоохоронці перевіряють версію, що підліток міг діяти не самостійно, а під впливом сторонніх осіб. За попередніми даними, він контактував із невідомими через месенджери та отримував погрози щодо своєї родини. Йдеться про можливе вербування іноземними спецслужбами, які дедалі активніше використовують цифровий простір для маніпуляцій, зокрема і з дітьми.

Цей випадок виявив ще одну небезпечну тенденцію – використання підлітків як інструменту для дестабілізації. Вразливий психологічний стан, страх за близьких і відсутність критичного мислення можуть зробити дитину легкою мішенню для маніпуляторів. Особливо тоді, коли спілкування відбувається у закритих чатах, де контроль з боку дорослих мінімальний або взагалі відсутній.

Схожі тривожні сигнали фіксували і раніше. Зокрема, 5 вересня 2025 року у селищі Буштино на Тячівщині правоохоронці зупинили 15-річного підлітка буквально за крок до потенційної трагедії. Хлопець прямував до ліцею з двома великими мисливськими ножами та паралельно вів пряму трансляцію своїх дій на платформі Discord.

Його затримали біля входу до навчального закладу. З’ясувалося, що ножі він замовив через інтернет, оформивши покупку на ім’я матері. У грудні 2025 року суд виніс вирок у цій справі. Слідство встановило, що підліток мав суїцидальні наміри та прагнув залякати оточення.

Обидва випадки мають спільні риси, які не можна ігнорувати. По-перше, вік учасників – це підлітки, які перебувають у періоді емоційної нестабільності та пошуку себе. По-друге, важливу роль відіграє інтернет: у першому випадку – як канал комунікації з потенційними маніпуляторами, у другому – як платформа для трансляції та, ймовірно, пошуку уваги чи підтримки.

Крім того, обидві історії об’єднує ще один тривожний аспект – можливий вплив зовнішніх або радикальних середовищ. Правоохоронці у кожному випадку перевіряли версії про залучення підлітків до небезпечних онлайн-спільнот або вплив іноземних структур. І хоча остаточні висновки робить слідство, сам факт наявності таких підозр свідчить про новий рівень загроз, з якими зіштовхується суспільство.

Зброя в руках цивільних: питання контролю і відповідальності

На тлі подій у Чопі та Буштині дедалі гучніше лунають дискусії про доступність зброї для цивільного населення. Частина суспільства переконана, що проблема полягає саме у легкому доступі до потенційно небезпечних предметів. Водночас фахівці закликають дивитися на ситуацію ширше.

Правник із Хуста Олександр Попович наголошує: «Зброя сама по собі не створює злочину. Вирішальним є намір людини, її психологічний стан і обставини, в яких вона перебуває». За його словами, юридична практика неодноразово доводила, що засобом вчинення злочину може стати практично будь-який предмет.

«У юридичній практиці неодноразово трапляються випадки, коли тяжкі тілесні ушкодження або навіть убивства здійснювалися підручними засобами – палицями, кухонними ножами чи іншими побутовими речами. Тому зосереджуватися виключно на вогнепальній зброї – це звужувати проблему», – пояснює він.

Водночас юрист підкреслює: це не означає, що питання контролю за обігом зброї не є важливим. Навпаки, мова має йти про комплексний підхід, який включає і законодавче регулювання, і відповідальність власників.

«Доступ до зброї повинен супроводжуватися чіткими правилами: перевірками, навчанням, умовами зберігання. Але навіть найжорсткіші норми не спрацюють, якщо ігнорувати людський фактор», – зазначає Олександр Попович.

Окрему увагу він звертає на роль батьків та найближчого оточення підлітків. Адже у випадках, подібних до чопського, виникає логічне запитання: яким чином дитина отримала доступ до пістолета.

«У більшості ситуацій йдеться або про недбале зберігання, або про відсутність належного контролю з боку дорослих. Закон встановлює вимоги, але їх дотримання – це вже питання особистої відповідальності», – підкреслює правник.

За його словами, сьогодні варто говорити не лише про формальну законність володіння зброєю, але й про культуру поводження з нею. Адже навіть легально придбана річ може стати джерелом небезпеки, якщо потрапляє до рук тих, хто не здатен адекватно оцінювати наслідки своїх дій.

«Ми повинні формувати розуміння, що зброя – це не атрибут сили чи самоствердження. Це інструмент підвищеної небезпеки, який потребує максимально відповідального ставлення», – запевняє юрист.

Інтернет, ігри і впливи: як підлітки стають вразливими

Якщо питання доступу до зброї лежить у площині контролю і законодавства, то проблема впливу на підлітків через інтернет є значно складнішою. Адже йдеться про середовище, яке фактично неможливо повністю обмежити.

Мукачівська психологиня Маргарита Соболь пояснює: сучасні підлітки живуть одночасно у двох реальностях – фізичній та цифровій, і межа між ними дедалі більше стирається.

«Для багатьох дітей інтернет – це не просто розвага. Це простір, де вони шукають визнання, підтримку, сенс. І якщо в реальному житті цих речей бракує, вони стають особливо вразливими до зовнішнього впливу, – каже вона «Карпатському об’єктиву». – Небезпека полягає не лише у контенті, але й у форматі його подачі. Зокрема, йдеться про прямі ефіри, чати та закриті спільноти, де формується специфічна культура поведінки. Ми спостерігаємо явище, яке умовно можна назвати культом «колумбайну». Це романтизація насильства, героїзація стрільців, прагнення повторити подібні сценарії заради уваги. Соціальні мережі та месенджери можуть підсилювати цей ефект, створюючи ілюзію підтримки таких дій».

Окремий фактор ризику – це вербування підлітків через інтернет. За словами психологині, маніпулятори часто використовують прості, але ефективні механізми впливу.

«Це може починатися з дружнього спілкування, поступово переходити у тиск, шантаж або залякування. Дитині можуть обіцяти легкі гроші, популярність або навпаки – погрожувати її близьким. У такому стані підліток втрачає здатність критично мислити, – зазначає фахівчиня. – Не менш важливою є і тема ігрової залежності. Багатогодинне перебування у віртуальному світі змінює сприйняття реальності. У багатьох іграх відсутнє чітке відчуття наслідків. Смерть персонажа не є остаточною, насильство подається як норма. Якщо дитина проводить у такому середовищі значну частину часу, це може впливати на її поведінку у реальному житті».

Водночас психологиня наголошує: не варто демонізувати сам інтернет чи ігри. Ключове питання – це баланс і увага з боку дорослих.

«Заборони самі по собі не працюють. Важливо будувати довіру, цікавитися життям дитини, знати, з ким вона спілкується онлайн. Якщо підліток відчуває підтримку в сім’ї, ризик того, що він потрапить під небезпечний вплив, значно знижується», – підсумовує вона.

Загалом події, що останнім часом сколихнули наш край, стали болісним нагадуванням: сучасні загрози часто мають складну природу і не обмежуються одним фактором. І саме тому відповідь на них також має бути комплексною – від законодавчих рішень до щоденної уваги до власних дітей.

Марина АЛДОН