Метал на вагу золота. Здати, щоб вижити?

Чомусь, коли йдеться про металобрухт, в уяві виринає радянська школа. Тоді учні збирали залізні вироби й відносили їх до навчальних закладів, аби їм зарахувався… «плюсик» до карми.

Нині життя не те, економічні умови в державі зовсім інші. Тепер залізо здають переважно ті, хто шукає засобів для існування… роблять це, щоб прогодувати родину.

– Найчастіше до пунктів прийому приходить ромське населення. Утім не завжди. Тепер люди живуть дуже бідно й шукають будь-яку альтернативу, аби хоч щось заробити. Клієнти в основному бідні. Хтось привозить брухт возами, хтось – велосипедами, а відсотків 7–8 транспортують залізо автомобілями, – розповідає «Карпатському об’єктиву» пан Іван, керівник одного з підприємств, що займається прийомом металобрухту. – Зазвичай здають вироби поганої якості, ржаві. Однак інколи трапляються й кольорові метали, правда, дуже рідко та в надто в малих кількостях. У «металевій» справі є й постійні клієнти – такі, що приходять до пункту чи не щодня. У середньому здають по 7–8 кг за один раз. Сильно розбагатіти з брухту не можна. Якщо людина перекуповує, то може заробити приблизно 50 копійок на кілограмі, якщо ж здає свій непотрібний металевий виріб або знайдені речі – має 2,50 із кілограма.

Самі ж шукачі металів нарікають на відсутність роботи й запевняють, що за кожну можливість підзаробити хапаються, як потопаючий за соломинку.

– Метал шукаю на звалищах, на берегах водойм. Інколи доводиться й викопувати з-під землі. Часом знайомі самі пропонують, – розповідає Йосип Каролі. – Я закінчив лісотехнікум, деякий час працював у сфері лісового господарства, але тоді зарплати там були дуже низькі, тож звільнився. Нині роботу знайти не вдається. Раніше їздив на заробітки, але підірвав здоров’я і тепер не маю можливості фізично працювати, болять ноги. У той же час рідних мушу забезпечувати, бо в мене четверо дітей. Завдяки металу на день можу заробити 40–100 гривень. Це небагато, але хоч щось.

– Маю мотоцикл з коляскою, тож їжджу містом і питаю в усіх, хто що має із заліза. Одні віддають просто так, інші продають мені різний мотлох. Відтак везу до «прийомки». Найчастіше трапляються старі холодильники й деталі від телевізорів, зрідка – олово, бронза. Сьогодні бажаючих здати брухт дуже багато, тож на місяць максимум можу заробити тисячу гривень, – розповідає інший краянин Олександр Сабов.

Однак далеко не всі мешканці краю в захваті від такої «металоіндустрії», адже окремі «металошукачі» заради можливості отримати кілька десятків гривень крадуть і електричні дроти, і каналізаційні люки, і речі краян.

– Основними збирачами є безхатьки. Вони беруть усе, що не так, як їм здається, лежить. Нещодавно один «клієнт» у нетверезому стані вдерся до мого підвалу й хотів винести бензопилу. Коли я випадково зайшов, щоб набрати картоплі, він із ножем накинувся на мене. Я кричав, але домашні не чули. Мені вдалося схопити його за шию, і коли він оборонявся, ніж випав із його рук. Так ми «мірялися силами» хвилин 10, аж поки на мій ґвалт таки не прибіг зять. Тоді непроханий гість одразу ж утік. Поліцію не викликали, бо просто не встигли, – розповідає мешканець міста над Тисою Іван Поган.

На те, що до пунктів прийому металів потрапляють поцуплені речі, скаржиться й інша краянка.

– Ні чиновники, ні правоохоронці «прийомки» не контролюють. У мене з котельні хтось потягнув 10 м алюмінієвого дроту, бензонасос, газоноксилку та електродриль. Винних так і не знайшли. А можна було. У знайомого з гаража вкрали кілька ящиків цвяхів, бампер із автомобіля та шуруповерт. Так само нікого не покарано. Якщо електроприлади ще можна було десь збути, то непрацююча мікрохвильова піч та старий газовий балон, який серед білого дня хтось виніс із двору мого сина, точно потрапили до пункту прийому. Проте «заржавілий крам» навіть ніхто не шукав, – стверджує хустянка Олена Барзул.

Слід зазначити, що незважаючи на заборону власникам пунктів прийому металів приймати кришки люків, металеві сходи, деталі оглядових колодязів, а також обладнання пожежних гідрантів, комунальне майно в містах області все одно зникає… Хоча за це можна понести адмінвідповідальність за ст. 198 Кримінального кодексу України (Придбання або збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом), що загрожує позбавленням волі до 3 років. У той же час поліція кількість складених «металевих» протоколів не оприлюднює…

Як би там не було, але завдяки «металевій» альтернативі багатьом нужденним нині справді вдається бодай трохи покращити своє матеріальне становище. Біда тільки, що деякі шукачі металів є одночасно і шукачами пригод, тож заради того, аби заволодіти шматком заліза, ці спритники вдаються до протиправних дій. Чомусь для декого придбання серед населення та реалізація брухту перетворюються на шопінг, а для декого крадіжки металевих речей настільки стають звичкою, що переростають у серйозне захворювання – клептоманію.

Марина АЛДОН