Валерій Єгоров про дитяче бажання, адреналінові виїзди та пожежі «на гачку»

Не чекаючи призову до армії, він у перших рядах побіг до військомату. А все тому, що хлопцю хотілося якнайшвидше потрапити до лав вогнеборців та працювати на своїй улюбленій роботі. Сьогоднішня наша розповідь про супермена ДСНС з 1-ї державної пожежно-рятувальної частини м. Тячева, водія Валерія Єгорова.

Така жага до служби у пожежно-рятувальної галузі виникла у нашого героя не випадково. Батько Владислав, котрий працював у цій самій частині командиром відділення, часто брав сина до пожежного підрозділу, тож ще маленьким хлопчиком Валерій міг роздивлятись пожежну «снарягу», вивчати характеристики техніки та слухати історії з гасіння справжніх пожеж. Звичайно ж, виїжджати разом із батьком на ліквідацію загорань та наслідків надзвичайних ситуацій малому було зась, а от на відпрацювання нормативів – інколи вдавалося потрапити. Завдяки цьому наш супермен ще змалечку вивчав побудову пожежного авто, його характеристики та можливості застосування. Згодом, вже під час служби у підрозділі ДСНС, ці знання стали в нагоді чоловікові.

«Спочатку я влаштувався на роботу пожежником. І ніби все мене влаштовувало, задовольняло. Але згодом зрозумів: техніка, агрегати та механізми – ось це мій кайф. Тож коли у пожежно-рятувальному підрозділі з’явилось місце водія пожежного авто, не гаючи часу перевівся туди. Але долі вдячний за те, що мені вдалося попрацювати вогнеборцем, адже це добра підмога мені зараз. Під час ліквідації загорань розумію колег-пожежників за одним лише рухом чи поглядом: знаю що потрібно подати чи піднести. Двічі просити не треба. Та й взагалі вважаю, що робота на пожежі має бути командною, один за одного, як-то кажуть…»

Наразі минає 15-й рік, як наш супермен вирішив присвятити себе Службі порятунку, хоча були часи, коли Валерій Єгоров хотів покинути усе це пожежно-рятувальне життя. Після закінчення контракту він навіть залишив роботу й декілька років пропрацював за іншим місцем. Але Служба порятунку як магніт притягнула його знову до рідної пожежної частини.

«Ні краплі сумніву, що це моє. Виклик, сирени, твій багатотонник мчить на допомогу, а в крові аж до небес здіймається рівень адреналіну… А ті, хто вважає, що водії пожежних авто не ризикують – помиляються. Буває, що за 2-3 сантиметри розвертаєшся біля будівель чи їдеш понад самим урвищем – тоді й справді моторошно. І таку ювелірну роботу доводиться часто робити. Адже саме від водія залежить швидкість прибуття чергового караулу та надання допомоги. А далі все просто: насос, подача води і пішло гасіння… а ти слідкуєш, кому і чим допомоги. Все вже настільки відшліфовано до автоматизму, що навіть коли вдома чую сирени – одразу схоплююся та телефоную, дізнаюсь куди поїхали та чи допомога потрібна?» – зазначає наш герой.

А от свою першу пожежу, вже на посаді водія, Валерій згадує й донині. Вона стала для нього свого роду бойовим хрещенням та запам’яталась чоловікові надовго. Вогнеборці виїхали на загорання у село Тересва Тячівського району. І нібито, все було як треба, проте коли бійці ДСНС вже працювали над ліквідацією, пожежне авто раптом рушило назад. Вочевидь через гравій авто почало сковзати з підйому, загрожуючи наїздом на житловий будинок. Але біди не сталося – наш супермен відреагував блискавично. Заскочив у кабіну та натиснув на гальма. Багатотонник зупинився за декілька метрів від людської оселі, а Валерій – видихнув. 

Робота в рятувальників мінлива. Буває, що по 10-12 викликів на чергування припадає, а буває й зовсім тиша. У цей час водії не відпочивають, а лагодять своїх залізних коней, перевіряють їхній стан: щось поміняти, відремонтувати. Техніка завжди має бути справною і працювати як годинник, адже машини разом з вогнеборцями інколи працюють без зупинки цілу зміну.

«Згадую як у селі Теребля горів магазин. Виклик надійшов десь близько обідньої пори. Ми швиденько зібрались та поїхали. Але вже по прибуттю стало зрозуміло –  швидко приборкати вогонь нам не вдасться, адже велика кількість різних легкозаймистих матеріалів перешкоджала швидкій ліквідації. Окрім того, через ліфтову шахту утворився цілий вогняний факел, до якого неможливо було підступитися, та й відсутність поблизу вододжерел перешкоджала. Тоді гасили цілий день та усю ніч, аж до наступної зміни і техніка, і рятувальники працювали без зупинок.  

Від таких адреналінових виїздів Валерій розвантажується під час риболовлі. Бере знаряддя для ловіння риби та іде до річки.

«Річка Тиса високогірна, примхлива та непередбачувана. Ніколи не знаєш чи підеш додому з багатою здобиччю чи з пустими руками. Так само і виїзди, ніколи не знаєш, яка пожежа потрапить «на гачок».

ГУ ДСНС України у Закарпатській області