Через викрадений кабель мікрорайон Ужгорода третю добу без інтернета

В ужгородському мікрорайоні Доманинці ось третій день поспіль немає інтернету, що його має забезпечувати компанія «Укртелеком». Для кількатисячного, з приватною забудовою району – ціла біда.

Першого дня підійшов до офісу компанії, щоб напряму запитати, в чому причина. Можливо, з оплатою щось не так? Спіймав облизня, бо на зачинених дверях красувалася табличка: «Карантин». І – вказані кілька номерів телефонів для контактів.

Спроба зателефонувати на контактний номер успіхом не увінчалася. Байдужий голос автовідповідача вимагав назвати свій номер телефону або номер особового рахунку.

Після введення свого номера почув у відповідь: «Набрано невірно». До особового рахунку справа не дійшла: не встиг його навіть увести, як телефон відімкнувся.

Знову телефоную, але вже за місцевим, ужгородським номером. «Що сталося, чому немає інтернету?» – запитую.

– У нас вночі вкрали кабель! – почулася відповідь з іншого кінця.

– Де саме? – цікавлюся.

– Якби я знав, то сказав би.

Через годину телефоную знову, бо ж робота – горить.

– Чому немає інтернету?! – допитуюся.

– Ви що, не знаєте, ДЕ ЖИЄМЕ?! Кабель украли!

– Коли ж відремонтуєте? – цілком закономірно перепитую.

– Де ми тепер візьмемо той кабель? Всі магазини закрилися! Продайте нам кабель і ми зробимо! Як продасте нам кабель або знайдете той, що від нас украли, то й зробимо вам інтернет. Знаєте, що в нас карантин!

Сім’я, в якій усі тепер працюють дистанційно, перший день перетерпіла, роздаючи інтернет із мобільного телефона. Але ж на всіх він один, та й користуватися інтернетом з «точки доступу» – небезкоштовно.

Весь наступний день теж пройшов у режимі очікування. Атмосфера – напружена до краю. Працюємо ж усі «дистанційно», а якщо з телефон вийшов на вулицю, то для всіх інших інтернет щезає…

І ось настав третій день «телефонного» інтернету. Знову телефоную в «Укртелеком». Цього разу чую вже іншу версію: «Зачепили кабель… Там займаються люди. Якщо ділянка там, де ви живете, не надто пошкоджена, то відремонтуємо. Можливо, сьогодні. А якщо в районі, де сильно пошкоджено, то чекайте до кінця місяця», – цього разу чемно відповідав молодий жіночий голос.

Для порядку зв’язківець записала мій номер телефону. Мовляв, вам передзвонять. А мені знов доводиться жити загадками: у «тому районі» живу, чи не «в тому»? І, головне, скільки днів ще маю чекати, щоб діждатися послуги, за яку сплатив і без якої неможливо нормально працювати?

За стабільної відсутності «укртелекомівського» інтернету починає здаватися: так буде завжди. Починаю думати: відповідальний за додержання умов роботи під час карантину мав би оштрафувати зв’язківців, а нам, «дистанційникам», за їхній рахунок компенсувати втрати. Адже потерпілих, нагадую, у нашому районі є кілька тисяч.

Але, відчуваю, цього не буде. А інакше? Від халявного ставлення до виконання тими, хто все скидає на карантин, їхніх прямих обов’язків, ми не позбудемося ніколи.

Василь БЕДЗІР,
«Урядовий кур’єр»