Кримінальні пригоди драгівського «Отелло»

Кохання буває різним: тихим і спокійним, мов озерна гладь, нестримним і норовливим, мов гірська річка, несамовитим і бурхливим, мов море під час шторму.

Саме так, бурхливо й нестямно, виявляв свою пристрасть до дружини драгівчанин Ростислав Данилюк.

Розбори майже як у бойовиках

Трагедія, схожа на шекспірівський сюжет, сталася не у Венеції, а в мальовничому селі на Хустщині.

Квітневого вечора пані Вікторія займалася домашніми справами і навіть не підозрювала, чому саме до їхнього помешкання вдерся непроханий гість.

– Я збиралася йти із сином по молоко до сусідки, саме взувала дитину. Чоловік тим часом у сусідній кімнаті дивився телевізор. Ураз до хати на великій швидкості під’їхав автомобіль. Із нього вибіг Ростислав. На вигляд був знервованим, однак я й гадки не мала, що йому потрібно. Він запитав, чи Михайло вдома. Я кивнула. Давній знайомий відштовхнув мене й залетів до чоловіка. Почав кричати, а відтак стріляти, – хвилюючись, розповідає 28-річна вдова. – Я не на жарт перелякалася… передусім за сина. Тож схопила його за руку і помчала до сусідки. За мить уже й Ростислав вийшов із оселі, сів у машину й одразу ж зник.

Коли жінка повернулася додому, чоловік був ще живим, хоча лежав на підлозі й був увесь у крові. Як згодом повідомили судмедексперти, Михайлові кулями пошкодило в чотирьох місцях кишечник, у трьох – печінку та ногу. Але тоді Вікторія цього не знала, тому пробувала надати йому необхідну допомогу. Зрозумівши, що старання марні, жінка викликала «швидку», однак дорогою до лікарні Михайло помер.

Від правди не сховатися…

Прибувши на місце події, поліцейські почали шукати причину дивної поведінки драгівчанина, який поквитався з односельцем майже на очах у родини.

– Ростислав стріляв у супротивника із нарізної вогнепальної зброї. Під час обшуку вдалося знайти три гільзи калібру 7,62 та кулю. Зброї ж не виявили, – зазначив слідчий Хустського відділу поліції Василь Деяк.

Самого вбивці також не було. Тож правоохоронці вирушили на його пошуки.

Тим часом Ростислав виношував у думках новий план – утечі за кордон. Затримали драгівського «Отелло» вже через дві години після трагедії біля пункту пропуску державного кордону в смт Солотвино Тячівського району. На щастя, він не встиг потрапити до Румунії. Однак зрозумівши, що шансів на порятунок немає, стрілець вирішив «відмазатися» від відповідальності… психлікарнею. Убивця запевняв, що страждає на серйозне психічне захворювання у формі маячного розладу й не може нести відповідальності за власні дії. Про зброю ж пояснив, що привіз її з Чехії, проте лише для охорони власної сім’ї від нападників.

Психологія ревнощів

На суді свою провину Ростислав так і не визнав, навіть не зміг пояснити, чому саме стріляв у 36-річного Михайла, утім розповів доволі пікантні деталі сімейного життя.

Як виявилося, до таких рішучих і протиправних дій драгівчанина підштовхнуло почуття ревнощів. Йому здалося, що дружина зраджувала йому з односельцем. Утім покарати кохану 38-річний чоловік не міг, оскільки жінка з дітьми втекла з дому. Тому звести рахунки Ростислав вирішив із суперником, з яким, на його думку, і зраджувала йому Людмила. Тож без вагань ревнивець навідався до Михайла. Між чоловіками одразу ж розгорілася суперечка, далі Ростислав почав погрожувати фізичною розправою і… врешті-решт узявся за зброю. Зрозумівши, що накоїв, драгівчанин вирішив утекти від відповідальності за межі держави. Пістолет же викинув у річку.

Про Ростислава Данилюка односельці досі відгукуються з острахом. Давати коментарі та фотографуватися не хочуть. Лише, не називаючи власних імен, шепочуть, що Людмилу чоловік бив постійно, вона зажди була у синцях, діставалося нерідко і трьом рідним дітям батька-тирана. Крім того, дехто зауважує, що якось чоловік порізав двох братів-близнюків (одному поранив голову, іншому – нирку), а коли поліцейські прийшли його затримувати, побив і їх, однак від відповідальності відкрутився.

Не сісти за ґрати, між іншим, драгівчанину вдалося й цього разу. Його захисники-адвокати наполягали на примусовій госпіталізації злочинця. Тож суд, обираючи міру покарання для вбивці, засудив його, керуючись ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України (Незаконне поводження зі зброєю), до примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом.

Поспілкуватися з Ростиславом не вдалося, хоча дехто з односельців каже, що він на волі, утім де саме, ніхто не знає.

Та найгірше в цій історії те, що вбивця практично не поніс покарання, хоча без батька залишилося четверо невинних дітей – син Михайла і троє Ростислава Данилюка, а також те, що понівечено долі двох жінок, одна з яких стала вдовою, а інша досі ховається від чоловіка-ката.

P. S. Із етичних міркувань імена всіх дійових осіб у матеріалі замінено.

Марина АЛДОН