Масштабний паводок на Закарпатті: безжалісна стихія чи людська безвідповідальність?

Велика вода не жаліє Закарпаття. Паводки попередніх років підтверджують, що закарпатці наступають на одні й ті ж граблі. Край не підготовлений до таких екстремальних ситуацій. Як держава, так і влада на місцях належним чином не забезпечують область усіма необхідними засобами для попередження та боротьби з паводками.

…Підтоплені будинки, зруйновані мости та змиті дороги – це звичні наслідки безжалісної стихії. За півтори доби в області випало 110 мм дощу, тобто дві декадні норми. Три паводкові хвилі, які сформувались у верхів’ях протягом 9–17 грудня, у низовині об’єдналися в одну.

У середній течії Боржави (Іршавський і Виноградівський райони) переливи через дамби й зона підтоплень перевищили рівень катастрофічного паводка листопада 1998 року, а в районі Чопа рівень води в Латориці перевищив рівень катастрофічного паводка 2001-го. Зараз, на щастя, обійшлося без жертв і руйнувань приватного житла чи об’єктів соціальної сфери.

Утім, за інформацією ДСНС України в Закарпатській області, через паводок постраждали майже 2000 сільгоспугідь, 300 дворогосподарств. Окрім того, стихія пошкодила дві мостові переправи, у Воловецькому районі зруйнувала транспортний міст. На Тячівщині Теребля прорвала близько 150 м дамби й затопила с. Вонігово.

«Протягом наступних днів вода поступово сходитиме із сільськогосподарських угідь самопливом, – повідомив очільник Закарпаття Геннадій Москаль. – На підтоплених ділянках у межах населених пунктів воду продовжують відкачувати пересувні та стаціонарні насосні станції. У с. Вільхівка (Іршавський район), яке найбільше постраждало від підтоплення, протягом учорашньої доби рятувальники та водники відкачали близько 6 мільйонів кубометрів води. Зараз там продовжує працювати насосна станція обласного управління держслужби з надзвичайних ситуацій».

Хоча за словами мешканців с. Вільхівка, насосну станцію їм довелося в прямому сенсі вибивати. Оскільки відкачка води відбувалася дуже повільно, десятки обурених місцевих жителів перекрили автодорогу Мукачево – Рогатин, вимагаючи привезти необхідне обладнання.

«У нас типовою була ситуація, коли в оселі можна зайти тільки у високих гумових чоботах. Усі побутові прилади, меблі та продукти зіпсовані. Двори залиті водою», – розповідають у сільській раді.

Загалом у Вільхівці рятувальники евакуювали із 56 будинків понад 170 людей. Рівень води в оселях сягав понад 80 см. Наразі в селі працює комісія, яка складає акти про пошкодження. Збитки поки підраховувати зарано.

Причина таких підтоплень – це не лише аномальні опади, а й людський фактор. Якоюсь мірою цей паводок узагалі можна назвати рукотворним. Бо його можна було б уникнути, якби не людська халатність і безвідповідальність. Причини паводка потрібно розглядати в комплексі, стверджують екологи. І тут ідеться не тільки про вирубку лісів, але й про тотальну забудову заплавних земель, а також небажання громад періодично прочищати потічки та русла від накопиченого там сміття.

«Паводки – це сезонне природне явище. Вони є, були і будуть. Питання в тому, наскільки сильний паводок. Зараз змінилася ситуація у зв’язку з глобальними змінами клімату. Наразі спостерігаються довші періоди посухи та триваліші опади, унаслідок яких утворюються паводки. З часом ці процеси будуть тільки частішати, – пояснює ситуацію еколог Оксана Станкевич-Волосянчук. – Чому це відбувається? По-перше, за останні сто років дуже змінилася ситуація з ландшафтами і природокористуванням, зокрема на Закарпатті. Адже відбулася меліорація в низинних та передгірських районах. Ті мочарі та болота, що забирали всі паводкові води, зараз осушені. Там створені меліоративні канали, земля, яка звільнилася від цих мочарів, розорюється. Найголовніше, що останнім часом дуже сильно почали забудовуватися заплави річок. Тож усі будинки, які зараз затоплюються, фактично знаходяться в природних заплавах річок. Звичайно, коли відбувалася меліорація, то будували протипаводкові споруди. Відвойовувалася земля в річки, і відповідно зводилися дамби. Але дамба не панацея. Чим більше ми звужуємо заплавний простір річки, тим критичніша ситуація для води. Зазвичай саме на це спрямовуються протипаводкові заходи, зокрема нарощування та укріплення дамб, а також будівництво сухих польдерів. Утім у нас це досить погано робиться, тому що не виділяються кошти».

За словами еколога, люди самі собі стали ворогами. Ситуація у Вільхівцях та Ком’ятах – яскравий цьому приклад. Адже люди почали будуватися на польдерних землях. Тобто там, де це взагалі не можна було робити. Самі сільські ради створюють собі проблеми. Абсолютно не дотримуються норми водного кодексу, забудовуються заплави. Справа дійшла до абсурду: в тих же Вільхівцях люди розорювали землю навіть на дамбах, бо їм не вистачало кілька рядків картоплі посадити. Звичайно, дамба потім бере і прориває.

«Якщо говорити про роль лісів у цьому процесі, то так, якась частка тут є. Але повністю на ліси перекладати все не можна. Зрілі ліси здатні затримати 100 мм опадів і не більше. Тобто при таких опадах ліси більше затримати не можуть. Але, звичайно, у цьому є і роль суцільних рубок, де досить великі площі залишилися без лісового покриву. Тож цю ситуацію потрібно розглядати в комплексі. Лихо, яке сталось у Вільхівцях і на Боржаві, рукотворне. У цьому винні самі люди», – підсумувала Оксана Станкевич-Волосянчук.

Тож закарпатці самі собі шкодять, а потім скаржаться на стихію. І хоч річки та потічки поволі повертаються у звичні русла і здається, що найстрашніше залишилося позаду, люди до сих пір продовжують ліквідовувати наслідки стихії. Краяни цілодобово сушать свої будинки та моляться, аби не вдарили сильні морози.

Узагалі складається враження, що в області не попереджують паводки, а лише борються з їхніми наслідками. Адже береги річок розмиті, немає належних укріплювальних споруд, підготовлених людей, потрібного інвентарю. Більшість дамб збудовані ще в 60-ті роки, схожа ситуація і з берегоукріпленнями. Що вже казати про русла річок, які переповнені всяким непотребом.

Тож, як кажуть у народі, «поки грім не гряне – мужик не перехреститься». Адже більшість господарів краю беруться за голови тільки тоді, коли рятувати ситуацію вже пізно.

Христина БІКЛЯН