Закарпатська журналістка стала жертвою борщівника

Борщівник Сосновського впевнено поширюється Закарпаттям, знаходячи все нових жертв. Щороку по берегах річок, зокрема Ужа, уздовж доріг, на узбіччях залізниць, на луках, у лісосмугах з’являється дедалі більше цих масивних рослин у зріст людини, а часом і в чотири метри заввишки. Рослина має привабливий та безневинний вигляд. Але варто зірвати листок чи хоча б торкнутися до стебла, як можна отримати опіки різного ступеня важкості. Рани довго загоюються, залишаючи на згадку великі темні плями на тілі. Борщівник – отруйна рослина, містить фотоактивні сполуки, небезпечні для шкіри людини під час сонячного опромінення.

В Україні боротьба із борщівником ведеться на державному рівні. Згідно із статтею 33 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» та Земельним Кодексом України, знищення борщівника Сосновського є компетенцією міських, селищних, сільських голів. Але в цьому напрямі мало що робиться, якщо не сказати – нічого.

Про небезпеку цієї рослини я знала, бо читала, готувала матеріали з коментарями фахівців. Була обережною, але таки не вбереглася і стала жертвою борщівника… коли пішла на Уж у Перечині, аби зробити фоторепортаж про те, як і де купаються перечинці у спеку.

Перш ніж розповім подробиці неприємної для мене ситуації, скажу про свого сусіда Андрія Івановича, який тиждень тому отримав опіки борщівником. Чоловік косив бур’яни на городі, коли скошене падало, торкнулося його ніг. Наступного дня на гомілках з’явилося почервоніння, думав, що то від укусів якоїсь комахи. Коли шкіра вкрилася пухирями, звернувся на станцію швидкої допомоги. Лікар сказав, що це опік борщівником, і дав поради: ставити примочки фурациліну та спирту, приймати антигістамінні препарати. Андрій Іванович усе чесно виконує, пухирці стали майже непомітними, але на їхньому місці є темні плями. Я щиро співчувала знайомому, бо з власного досвіду знаю, що найменший опік – це біль і дискомфорт. Але й гадки не мала, що за кілька днів мене спіткає така ж біда.

Минулої п’ятниці пішла до річки. На своєму шляху зустріла багато масивних рослин борщівника, обережно прогортала їх, фотографувала. Діставшись місця відпочинку, розговорилася з дітьми, які купалися, та дорослими, котрі контролювали все з берега. Пані Зіна показала пухирець на руці, який утворився від опіку рослини. Звернула увагу, що довкола необлаштованого місця відпочинку росте борщівник. Лиш би дітям не прийшло в голову там ховатися і йти в кущі, подумала. Поверталася додому в мокрому купальнику.

Наступного дня після обіду пішла на річку покупатися, бо синоптики прогнозували дощі з неділі. За декілька хвилин відчула біль на животі справа, глянула: червоні сліди, ніби подряпалася. За півгодини повернулася додому. Побачила перший пухир. Навіть гадки не мала, як сік шкідливої рослини потрапив на моє тіло. Почала прокручувати ситуацію в голові. Згадала: прогорнувши борщівник, почухала тіло в кількох місцях, де покусали мене ґедзі.

За два дні, уранці в неділю, на животі з’явилося декілька пухирців, уражені місця ще більше почервоніли, почало свербіти. Стала робити примочки з фурациліну та спирту, прийняла цетрин. Уночі пробуджувалася декілька разів. Уранці помастила пантенолом. Таки вирішила піти до лікаря. Сімейний лікар направила до хірурга. Оглянувши, хірург сказав медсестрі обробити уражені місця антисептиком. Порадив удома обробляти спиртом, приймати антигістамінні препарати. І якщо пухирці збільшаться, прийти на прийом – їх треба буде проколювати. Зауважив, що рани загоюватимуться довго і знаки залишаться на декілька років. Оце втішив. Але правди ніде діти.

В аптеці, де купувала ліки, зустріла знайомих. Сказала про свою недугу. «У нашому селі декілька років тому підлітки качалися по борщівнику, більша частина їхнього тіла була обпечена. Лікували їх у стаціонарі».

Дорогі читачі, ділюся з вами своїм гірким досвідом та застерігаю вас: обходьте десятою дорогою той клятий борщівник і розкажіть дітям, яку небезпеку таїть у собі така красива рослина.

Тетяна ГРИЦИЩУК, фото автора