Сповідь убивці

Інколи один непередбачуваний вчинок може зламати долю… навіть відібрати в людини життя. Саме так і трапилося з мешканкою Виноградівщини, а нині хустянкою Оленою Кіш.

72-річна жінка відсиділа 7 років у в’язниці за вбивство чоловіка, а повернувшись на волю, змушена була змінити прописку – у рідному селі її боялися… навіть хрестилися, коли бачили.

На алкоголь підсадив благовірний

Літня бабуся – звичайна, на перший погляд, жінка з вицвілими блакитними очима та мозолястими руками.

– Батьки видали мене заміж у 17 років. Чоловік був добрим, роботящим, майстром на всі руки, але любив заглянути до чарчини. Разом із ним почала випивати і я. Народила сина, але не займалася його вихованням. За дитиною доглядала свекруха, – ділиться з «Карпатським об’єктивом» жінка. – Так тривало 8 років. Але якось одного дня Василь пішов з дому й не повернувся. Його шукали всім селом, та марно. Була зима, сніг замів сліди… Знайшли його тіло аж через тиждень у лісі.

Як виявилося, благовірний пані Олени помер від серцевого нападу. Це засвідчила медична експертиза. Вдова дуже горювала за ним, побивалася і ще частіше почала перехиляти склянку за склянкою.

Так минуло ще п’ять років. Сином Олена Кіш так і не цікавилася. Випивала то з одним, то з іншим співмешканцем.

– Я знала, що повільно опускаюся на соціальне дно. Якось навіть завагітніла. Але через постійні пиятики не звертала увагу на здоров’я й дитину втратила. Це вже був не сум за Василем, а просто залежність від спиртного, – запевнила співрозмовниця.

«Геть із села! Нам не потрібні аморальні люди!»

Невдовзі жінка познайомилася з Андрієм. Почали жити разом, укупі й приймали в себе вдома гучні компанії.

– Я спивалася. Мій новий чоловік також дружив із «зеленим змієм». На той час ми обоє ніде не працювали. Інколи Андрій крав городину в сусідів. Кілька разів і я вдавалася до протиправних дій. Якось пограбувала туриста, іншим разом обчистила магазин… Навіть у сільського хлопчика вкрала велосипед і безкарно збула на ринку. Тепер мені дуже соромно за такі вчинки, – наголошує старенька.

Часто в родині Кіш виникали й сімейні скандали. Подружжя, «зарядившись» оковитою, не раз з’ясовувало стосунки за допомогою рукоприкладства.

– Того фатального дня в нас були куми. Ми випили разом 7 пляшок горілки. Закушували сухим хлібом. Андрій приревнував мене до кума, бо я з ним фліртувала. А коли гості пішли, почав бити. Я оборонялася, але він був сильнішим. Перестав мене гамселити лише тоді, коли втратила свідомість. Через якийсь час я прийшла до тями, а він уже спав… Спересердя пішла на кухню, вхопила зі столу ніж і встромила його в груди сплячому чоловікові. Далі нічого не пам’ятаю й дотепер, – зі сльозами на очах розповідає Олена Кіш.

Коли жінка зрозуміла, що Андрій мертвий, сама викликала правоохоронців. Приїхала і «швидка», та лікарі тільки констатували факт смерті.

– Відтак почалося найстрашніше. Мене віддали на примусове лікування від алкоголізму. А далі була в’язниця. Що твориться там, на зоні, навіть не хочу згадувати. Суцільні змови, інтриги, голод і насилля, – запевняє пані Олена. – Але там я по-справжньому покаялася, набула віри в Бога, почала молитися й переосмислила все життя. Я знаю, що за скоєне мені немає виправдання, дуже каюся, хоча вже пізно.

Коли жінка повернулася після відбуття покарання додому, з нею ніхто навіть не вітався. Люди відверталися, а діти хрестилися. Усі знали її як убивцю. Тому вона продала будинок і купила квартиру в Хусті.

– Чоловік моєї сестри, коли побачив мене на вулиці, почав махати кулаками й вигукувати: «Геть із села! Нам не потрібні аморальні люди! І нікому не кажи, що ти нам родичка!» Тут же про моє минуле дуже мало хто знає. Я не розповідаю, намагаюся жити з цим болем у власній душі. Однак інформація все одно просочилася. Дехто мене впізнав і розповів іншим. Друзів не маю. Син уже дорослий. Але спілкуватися зі мною не хоче. Та я на це й не заслужила. Сподіваюся, Господь простить мені все, – каже Олена Кіш.

Бабуся просить не фотографувати її, хоча розповідає про своє життя все в деталях.

– Хоч минуло багато років, я відбула за вчинене покарання, усе одно мене не покидає почуття провини. Тепер я категорично не п’ю навіть ліки на спирту і благаю тих, хто зловживає алкоголем, оговтатись, – каже старенька.

Марина АЛДОН