Мукачево втратило Героя, захисника України Андрія Задорожного

Про загибель воїна повідомив пресофіцер 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади Ярослав Галас.

«Під час виконання службових обов’язків загинув Андрій Задорожний, офіцер батальйону безпілотних систем 128 ОГШБр. Йому було 35. Загинув на самий Великдень…

Я знав Андрія дуже добре з початку повномасштабки, а перше наше знайомство відбулося через кілька місяців після його народження. З батьком Андрія, Іваном, ми жили в одному блоці студентського гуртожитку, а потім, коли в нього народився син, Іван заходив у гості. Андрій тоді був ще немовлям, однак разюча схожість із батьком одразу впадала у вічі.

Андрій виріс в Мукачеві, закінчив там школу, далі вчився в Національному авіаційному університеті в Києві й працював у сфері ІТ. Був дуже грамотним, гарно заробляв, армія йому взагалі не була потрібна. Але як тільки почалася повномасштабка, приїхав із дівчиною в Мукачево й зразу пішов у військкомат. Я тоді вже кілька днів був у бригаді, і коли Андрій зайшов і представився, моментально його впізнав, хоча з тих студентських пір не бачив жодного разу. Тільки уточнив: «Твого батька Іваном звати?»

Перші пів року війни ми жили в одному приміщенні, хоча й числилися в різних підрозділах бригади. Пізніше армійські дороги нас то розводили, то знову зводили, але ми регулярно спілкувалися. З Андрієм можна було поговорити на різні теми – про літературу, музику, політику. В тому числі про дурні армійські заскоки, яких у ЗСУ все ще набагато більше, ніж могло би бути. Андрій ставився до цього з легкою іронією й гумором – така захисна реакція, бо якщо сприймати все надто серйозно, можна і з глузду з’їхати.

Взагалі, в армії дуже легко «зійти на пси» – наприклад, якщо ти командир, перетворитися на самодура або, «знімаючи стрес», спитися й деградувати. Коли людина потрапляє в «м’ясорубку» й сама стає її часткою, багато хто намагається пристосуватися, бо так легше, простіше. А от залишитися всупереч усьому «нормальним» набагато складніше. Це той ще челендж!

Андрій залишався нормальною людиною весь час, понад три роки війни його зовсім не змінили. І це велика рідкість. Він був дуже розумним і мав моральний стрижень. На жаль, у ЗСУ таких офіцерів усе ще набагато менше, ніж могло би бути.

Кожну відпустку Андрій намагався отримати дозвіл на виїзд за кордон і разом зі своєю дівчиною їхав відпочити в якусь європейську країну. Вони дуже любили подорожувати. А минулої весни одружилися…

Влітку 2023-го Андрій перевівся в підрозділ безпілотників, де йому служилося набагато легше, хоча й бувало дуже небезпечно. Російські дрони постійно збільшують зону ураження, тому хлопцям доводиться відкочуватися з одного фронтового села в інше, гратися в доганялки. Одного разу їх мало не наздогнали – дрон зруйнував хату, де жив Андрій, машину посікло осколками, але сам він вцілів.

Підрозділ безпілотників – один із найкращих у бригаді, одна з його особливостей, що тут немає недоречної статутщини й «радянської армії». Бійці дуже ефективно виконують завдання й живуть, наче великою родиною із взаємною довірою й підтримкою. І в тому, що вдалося вибудувати такі стосунки, є й заслуга Андрія як одного з командирів.

Востаннє ми спілкувалися за два дні до Великодня, обговорювали масований російський штурм, який вдалося відбити значною мірою завдяки нашим безпілотникам…

З кожним місяцем у бригаді стає все менше людей, що прийшли сюди на самому початку повномасштабки, – мотивованих, патріотичних, розумних, освічених. Знайомих хлопців, товаришів загинуло вже так багато, що, здавалося б, можна до цього ставитися простіше, якось звикнути. Але ні – щоразу це дуже гірко й важко…»

Вічна пам’ять, Андрію! Вічна шана Герою!

Про це повідомляє Мукачівська міська рада..