У Тячеві чоловік добив до смерті знайомого і втік

Страшне вбивство сталося у Тячеві 21 січня 2024. Під час спільного застілля і розпивання алкогольних напоїв двоє приятелів посварилися і почали з’ясовувати стосунки. Обоє при цьому були в гостях у спільного знайомого. У результаті один із чоловіків завалив іншого на підлогу і почав бити в голову. Від чисельних побоїв нещасний помер на місці події, а винуватець накивав п’ятами. Правоохоронці його відшукали і йому довелося постати перед законом. Нещодавно Тячівський районний суд розглянув справу і виніс вирок убивці. Тож яке покарання отримав винуватець трагедії і що насправді сталося між закарпатцями? Про це – у матеріалі «Карпатського об’єктива».

Гостина закінчилася бійкою

Іван (імена дійових осіб із етичних міркувань замінено) раніше до відповідальності не притягався. Утім чоловік ніде не працював і любив заглянути у чарчину. Як зазначено у Єдиному державному реєстрі судових рішень, у той день, приблизно о 19 годині він «розпивав алкогольні напої» разом із Василем. Раптом між чоловіками виникла «словесна сутичка» під час якої Іван повалив знайомого «на підлогу в коридорі квартири і наніс йому декілька ударів кулаками та ногами в голову та по тулубу».

Своїми діями тячівець спричинив приятелю «тілесні ушкодження у вигляді важкої закритої черепно-мозкової травми з двобічними субарахноїдальними крововиливами» та ряд інших важких травм від яких нещасний помер на місці події.

Зайшов на каву

Свою провину у суді Іван не визнав. Запевнив, що за тиждень до події зустрів на вулиці давнього знайомого Миколу та ще одного знайомого і спілкувався з ними на різні теми. Відтак товариш запросив його до себе на каву.

«21 січня зранку я встав, пройшовся вулицями міста і вирішив нарешті зайти до Миколи на каву. Навідався до нього десь між 9 та 11-ю годинами. Був у нього приблизно до 15-ї. Коли зайшов до помешкання, зрозумів, що він уже напідпитку. Я ще подумав, заходити до нього чи ні. У той час у квартирі нікого не було, ми були лише удвох. Микола запитав, чи хочу випити. На столі в нього стояла пляшка горілки. Я погодився. Він зробив і каву. Приятель показав мені квартиру, у якій нещодавно завершив ремонт. Коли горілка закінчилася, попросив мене піти в магазин і взяти ще пляшку у борг, попередньо зателефонувавши до власнику. Після того як я повернувся, хтось зателефонував. Далі прийшов знайомий Василь. Він сів за стіл і ми почали говорити про війну. У той час хтось із них двох сказав мені щось образливе. Мені стало погано, почало нудити і я вийшов до туалету. Коли повернувся на кухню, випив горілку, яку мені вже налили у стакан і одразу потемніло в очах. Коли трохи оговтався, розвернувся і побачив, що в коридорі обличчям до підлоги лежить Василь, а на табуретці у кухні збоку сидить Микола. Я підійшов до Василя і почав його бити. Пам’ятаю, як наносив йому удари кулаком у потилицю, а далі підвівся і п`яткою ноги бив у плечі. Потім встав розвернувся, подивився на Василя та на Миколу, який у той час сидів у кухні, притулившись до конвектора. Побачив також, що у вікно ще світило сонце. Відтак вийшов у коридор, одягнувся, взувся, вийшов на вулицю, пішов через центр міста додому і більше не повертався. Пригадую, що забув у квартирі свою шапку жовтого кольору. Вдома одразу ліг спати. Ближче до півночі почув стукіт у двері. Коли встав та відчинив, зрозумів, що до мене прийшли працівники поліції. Дуже налякався, почав втікати, однак мене зупинили», – зазначив він.

Також Іван додав, що не може пригадати, що саме образливе йому сказали Василь та Микола, але хтось із них на його адресу висловився нецензурною лайкою.

Свідчення дав і батько Василя. Він наголосив, що востаннє бачив сина 21 січня зранку.

«Уранці він ішов шукати роботу, а увечері повертався, – пояснив чоловік. – Знаю, що у Миколи намічалася якась робота на будівництві, тож Василь був у нього, просив, аби допоміг влаштуватися. Увечері дружина телефонувала йому декілька разів, щоб ішов вечеряти, та слухавку він не взяв. Син вживав спиртне, але не зловживав. Друзів він не мав, але ні з ким і не ворогував. Був спокійним навіть напідпитку. Увечері працівники поліції приходили двічі. Вперше не сказали нічого. А коли вже десь о 23 годині повернулися, повідомили, що Василя вбили і він лежить у квартирі неподалік. Я був на місці злочину. Син лежав у калюжі крові. Микола сказав, що Василь не дозволив йому викликати швидку. Після проведення слідчих дій сина забрали в морг».

Микола ж заявив, що Василь був його давнім приятелем, а Івана він знав слабо.

«Я зустрівся з Василем біля магазину і запросив до себе, – запевнив тячівець. – Ми сиділи, випивали, розмовляли. Раптом хтось постукав. Я відчинив. То був Іван. Я його ледве знав і ніколи насправді не запрошував у гості. Думаю, він прийшов попросити цигарки. Раніше вже неодноразово він так робив, але на вулиці. Покликав його до столу, пригостив. Потім відправив у магазин за випивкою. Ми всі випили багато. Василь із Іваном говорили про війну і я думав, що вони добре знайомі між собою. Однак згодом обоє почали обзивати один одного нецензурними словами та штовхатися. Хто почав шарпанину, не пригадую. Іван поводився дуже агресивно. Я сказав обом, аби йшли сваритися на вулицю. Вони погодились, але з коридорі знову зчепилися. Із кухні я побачив, як Іван вдарив Василя чи то в груди, чи то в живіт. Накричав на хлопців, аби йшли геть. Сам пішов зварити собі кави. Чув, як вони сваряться в коридорі, обзивають один одного, б’ються, але не вмішувався. Думав, що самі розберуться, бо вважав, що вони знайомі. Конфлікт тривав недовго, приблизно до того часу, доки варилася кава. Через деякий час почув, що закрилися двері і зрозумів, що Іван пішов. Коли вийшов у коридор, Василь лежав на підлозі. Спитав у нього, чи не потрібно викликати медичну допомогу, бо побачив у нього на обличчі кров. Але він сказав, що нічого не треба, мовляв, просто ще трохи полежить. Оскільки я був сильно п’яним, невдовзі заснув. Коли прокинувся, не зміг зайти у ванну, бо перед дверима лежав Василь. Подумав, що він спить, тож щоб розбудити, почав поливати його водою з душа. Але було пізно. Він виявився мертвим. Одразу ж викликав поліцію».

Тячівський районний суд визнав Івана винним в умисному нанесенні тяжких тілесних ушкоджень (ч. 2 ст. 121 КК України) і призначив йому покарання у вигляді 9 років позбавлення волі.

Марина АЛДОН