Чому закарпатці б’ють дітей і чому цього робити не можна

На жаль, протягом останніх кількох років на Закарпатті було кілька гучних справ, пов’язаних не просто із жорстоким побиттям, а, як наслідок, із вбивством дітей.

Однією з найбільш страшних історій було забиття до смерті у селі Паладь-Комарівці 10-річної дівчинки Майї, над якою познущався вітчим. Чоловік із кримінальним минулим неодноразово гамселив дитину і про це, як не дивно, знала не лише рідна мати, яка бездіяла, але й сусіди. Поки вирок у справі суд не виніс, тому говорити про те, на скільки років чоловік опиниться за ґратами, поки зарано, але є шанс, що він може отримати довічне позбавлення волі.

Інше нелюдське вбивство, що сколихнуло громадськість, трапилося на Тячівщині. Там п’яний батько вбив рідного маленького дворічного сина, а від поліціантів заховався у лісі. Вбивця може провести у тюремній камері найближчі 10 років, проте рішення суду ще також не винесено.

Ну і… злочин, про який не тільки писали всі без винятку українські ЗМІ, але й висвітлювали страшні деталі цієї справи провідні британські видання, трапився також на Тячівщині. Там два роки тому чоловік до смерті забив двох маленьких дітей своєї співмешканки і мало не позбавив життя її саму. Крапку над «і» тут ще також не покладено, але вбивці загрожує довічне…

Як не прикро, ці факти є далеко не поодинокими, але… на щастя… далеко не всі побиття неповнолітніх закінчуються настільки трагічно. Тож чому не можна карати дітей за допомогою фізичної сили? Чому взагалі побиття є недопустимим методом виховання? Чому насильство має каратись якомога суворіше? Про це «Карпатському об’єктиву» розповіла закарпатська психологиня Анастасія Майор.

Зло породжує тільки зло

Не секрет, що як ми ставимося до інших, таке відношення можемо очікувати від них і стосовно себе. Це – закони життя й вони завжди спрацьовують.

Саме так вважає психологиня із Хуста. Вона аргументує свої переконання не просто теоретичними знаннями, але й практичними випадками зі своєї професійної практики.

«Був у мене один цікавий клієнт. Умовно назвемо його Михайлом. Чоловік скаржився на те, що в нього ніяк не складаються стосунки із сином. Його дружина рано померла, а дорослий син і не думав створювати родину, жив із ним та з його новою дружиною, зловживав алкоголем і постійно зчиняв вдома скандали. Не раз чоловікові діставалося і кулаками, і палицею, і навіть порожньою пляшкою. Коли одного разу син мало не встромив у нього ножа, прийшов до мене за порадою. Ми почали шукати корінь зла. Виявляється, у вихованні дитини Михайло постійно застосовував кулаки. Думав, що таким чином змусить сина себе поважати. Утім ефект виявився зворотнім. Коли хлопець підріс, почав не просто зневажати батька, а постійно його гамселити. Своїми діями, як вважав він сам, повертав тільки борг за «зламане дитинство», адже мати померла, коли йому було тільки 6 років, а ріс він із батьком та мачухою, чужою жінкою, байдужою до проблем дитини. Розкрутити цей клубок було дуже непросто. Потрібно було працювати і з хлопцем, і з його батьком окремо. Проблема вирішилася доволі нестандартно. Молодик одружився і пішов жити до дружини. Утім чи там у нього все гаразд – мені не відомо, бо наразі він мешкає у іншій області», – розповіла жінка «Карпатському об’єктиву».

Наводить вона приклади і поганих стосунків матері з донькою, але каже, що жінок «відпускає» образа ще важче, ніж чоловіків.

«Моя клієнтка заявила, що у неї не складаються стосунки ні з донькою, ні зі свекрухою, мовляв, чомусь завжди сварки закінчуються рукоприкладством. З’ясувалося, що у дитинстві її часто била мати, яка зловживала алкогольними напоями, вона ж, у свою чергу, саме в такий спосіб виховувала власну доньку і взагалі у неї яскраво проявлялося неприйняття слабкої статі. Напрочуд із сином та чоловіком у жінки склалися просто ідеальні стосунки. До речі, її мати померла за 10 років перед тим, як вона звернулася до мене, однак вибачити їй дитячі образи жінка не змогла навіть після її смерті. А згодом так само вона «воювала» зі своєю донькою. Час від часу перепадало і матері чоловіка, яка жила окремо, а до невістки час від часу тільки навідувалася у гості. Працювати з цією клієнткою було неймовірно важко, вона вперто не хотіла бачити ні у чому своєї провини, тільки звинувачувала у всьому інших. «Попустило» її аж після нашої восьмої зустрічі… Загалом ми зустрічалися з нею протягом пів року. Наразі у родині все добре, але наша спільна робота у цій ситуації найбільше допомогла навіть не самій жінці, а її дорослій доньці, яка також періодично кулаками вже виховувала власних дітей…», – наголошує Анастасія Майор.

Дозвольте дитині помилитися

Не можна карати своїх наступників, як наголошує спеціалістка, навіть тоді, коли вони не хочуть виконувати якусь роботу по господарству або домашні завдання.

«Однією із найбільш розповсюджених помилок у вихованні є заборона дитині робити щось добре, цікаве для неї особисто, поки вона не виконає домашні завдання чи якусь роботу у хаті чи на городі. Таким чином прохання дорослих чи «уроки» для школяра стають чимось неприємним, здаються каторжною мукою, страшним і неприємним обов’язком, який заважає почувати себе щасливо. Тому батькам краще з’ясувати причину, чому син чи донька не мають бажання щось робити або вчитися. Може, дитина просто втомлена, погано почувається, у неї поганючий настрій, чи навпаки має творче піднесення і терміново прагне малювати чи писати вірш, або чогось не зрозуміла на уроці, можливо, немає контакту з учителем, або просто почула, як негативно ви самі говорите про власну роботу. Слід пам’ятати, що діти копіюють поведінку та висловлювання батьків. Тому починати шукати причину всього потрібно передусім у собі. І… не допусти Господи… ще й здіймати на сина чи доньку руки! У такому разі виконання домашніх завдань, миття посуду чи сапання картоплі назавжди стане ненависною справою!», – запевняє психологиня.

Особливо багато проблем у батьків із підлітками. Тож як якомога краще вибудувати з ними стосунки без криків і скандалів?

«Ні в якому разі не починайте розмову зі звинувачень, повчань та порівнянь з іншими. Це – одразу відштовхне і від діалогу, і можливо навіть від вас. Якщо хочете, аби підліток відчув відповідальність за свої вчинки, дозвольте йому помилитися. Не має значення, чи син або донька прогуляли уроки, отримали погані оцінки з певної дисципліни, навіть якщо зробили щось недобре, навіть ганебне. Коли прорахунок скоєно, просто поговоріть у дружній атмосфері, поясність, чому так краще більше не робити, які може мати наслідки вчинок у майбутньому. Деколи дитині просто треба дати час «перебіситися». Не забувайте, що в такому віці ви також мали складний характер!», – наголошує пані Анастасія.

Чому ж батьки так часто не розуміють своїх дітей?

«Дорослі звикли опиратися на свій розум, а не на емоції. За рахунок цього почуття часто притуплюються. І це – дуже погано, адже дитина керується передусім почуттями. Якщо вона отримала у школі двійку, у неї може бути занадто сильне почуття провини. Згодом воно стає настільки сильним, що вона взагалі перестає вчитися. Загалом логіка і добрі оцінки – це добре, але не у питанні виховання дітей. Тут потрібен підхід, як кажуть, серцем. Якщо почати звертати увагу на емоції дитини, будь-яка проблемна ситуація може вирішитися без зайвих зусиль, а відверта розмова допоможе порозумінню», – стверджує Анастасія Майор.

А якщо дитина почала вдаватися до поганих звичок, лається і ображає батьків?

«Погані звички – не привід для крику чи рукоприкладства, а проблема, яку потрібно вирішувати мирно і з допомогою фахівців. Це – і цигарки, і алкоголь, і… на жаль… наркотики. Більшості дорослих самотужки не впоратися з ситуацією, тому з візитом до спеціаліста краще не зволікати, адже з часом залежність лише стає міцнішою.

Що ж стосується образ, лайок, то часто таким чином діти просто хочуть привернути до себе увагу. Зараз ми всі заклопотані і в багатьох мам немає достатньо часу на те, аби погуляти, подивитися фільм разом із сином чи донькою, просто душевно поговорити, поцікавитися, як пройшов день і що в ньому було позитивним, а що негативним. Будь-яка дитина любить батьків і капризи – це не ненависть до рідних, а скоріше навпаки, малюк прагне показати, що йому бракує любові з боку дорослих. Але, з іншого боку, це – красномовний сигнал, який сповіщає, що у стосунках між дитиною та батьками щось точно не так і потрібно діяти, а не сидіти, склавши руки і надувати від образ щоки та звинувачувати в усьому власне чадо!», – заявляє психологиня.

Також, за її словами, кожна людина повинна мати особисті кордони, із якими потрібно рахуватися. І якщо ставитися до сина чи доньки з повагою, вони точно відповідатимуть таким же відношенням до батьків.

Що ж стосується побиття дітей, то пані Анастасія переконана, що за такі дії потрібно ще більше посилити кримінальну відповідальність, аби витіснити із суспільства докорінно неправильну модель поведінки, яка потім передається із покоління до покоління і калічить долі… а часом навіть життя.

Марина АЛДОН