У Перечині провели в останню дорогу свого Миколку – Героя України

Вчора, 17 жовтня, у Перечині поховали Миколу Гісена – Героя України. З усіма християнськими та військовими почестями.

«Наш Миколка» – так лагідно перечинці називали хлопця. Загинув 13 жовтня на Сході України. Йому було 34 роки.

Усміхнений, щирий, відповідальний, людяний, з великим і добрим серцем – таким Микола залишиться у пам’яті людей, які знали його. Ріс без батьків. Вихованець Перечинської школи-інтернату.

Гісен Микола Степанович народився 6 грудня 1987 року в с.Нове Давидково Мукачівського району. За заявкою матері одномісячного малюка було влаштовано до Свалявського будинку дитини. 1991-го переведений до Чинадіївського дитячого будинку. 1994-го з ним познайомився Ян Ебелчиш, благодійник з Голландії, який став опікуватися хлопцем, даруючи батьківське тепло. 1995-го Микола розпочав навчання у Перечинській школі-інтернаті, який закінчив у 2004 році. За час навчання хлопець здобув прихильність як педагогів, вихователів, так і ровесників. Був старанним, здібним учнем, допомагав молодшим. Під час літніх канікул перебував у Голландії, де став улюбленцем не тільки Яна Ебелчиша, а й інших благодійників.

Трудову діяльність розпочав на заводі «Джейбіл», де зарекомендував себе відповідальним працівником та хорошим колегою. З 2012 по 2016р. був співробітником благодійного фонду «Фонд Фреда в Україні». Потім продовжив працювати на заводі «Джейбіл». У червні 2022 року став на захист рідної країни. 13 жовтня героїчно загинув.

17 жовтня. 12.30. Люди починають виходити на центральну дорогу з прапором України, квітами, аби зустріти кортеж із тілом Миколи, який вирушив від поста в Оноківцях.

Біля абецешки «Штати» стоять колом четверо жінок пенсійного віку. Говорять про нашого Миколу.

– Залишила всі хатні справи, треба піти на поле тички забрати, бадилля згребти, але вийшла зустріти кортеж, стати на коліна перед нашим захисником, віддати йому шану. Знала хлопця. Пам’ятаю його ще малим. Симпатюлька. Часто зустрічала його на вулиці, у магазині, завжди вітався, був життєрадісним. Шкода хлопця. 34 роки. Окупант обірвав молоде життя. Щодня вранці молюся, щоб та клята війна припинилася, бо то неможливо чути і бачити, що робить ворог, як знищує Україну та українців, – жінка у чорній хустці починає плакати.

Учні Перечинського опорного ліцею розгорнули 100-метровий жовто-блакитний стяг України. Дорогою від ліцею у бік центра міста групами стоять люди різного віку. З квітами, прапорами, жовто-блакитними стрічками. О 12.52 починається повітряна тривога. Вона триватиме понад дві години, до 15.10. Так, Миколу будуть відспівувати під час повітряної тривоги. Біля греко-католицького храму святого Миколая зібралося багато людей: це і військові, і працівники органів місцевого самоврядування, державних установ та організацій, жителі громади, колишні вихованці, вчителі та працівники школи-інтернату.

З початку повномасштабного вторгнення агресора Перечин проводжає в останню дорогу третього Героя. Всі похорони багатолюдні.

О 13.10 починають калатати церковні дзвони, траурний кортеж під’їдає до храму. Військові виймають вкриту стягом труну з катафалку і заносять на плечах до храму. На неї та довкола люди ставлять квіти, вінки. Семеро священників (шестеро Мукачівської греко-католицької єпархії та настоятель храму Покрови Пресвятої Богородиці ПЦУ Андрій Валько) проводять чин похорону за новопреставленим Миколою. Молебень триває понад годину. Увесь цей час біля труни стоїть засмучений колишній директор школи-інтернату Василь Коба та міський голова Іван Погоріляк.

Траурний кортеж їде центром Перечина, вулицею Ужанською. Люди зустрічають і проводжають Героя на колінах. Поховали Миколу на Алеї слави на кладовищі в урочищі «Полякове». Поруч з Миколою покояться ще два Герої – Василь Герич та Армен Петросян, які загинули від рук окупантів з початку повномасштабної війни в Україні.

Тетяна ГРИЦИЩУК, фото автора