Як виноградівець на заробітках пенсіонерок грабував

Закарпатці – люди винахідливі, але інколи ця позитивна якість може бути спрямована не зовсім у законне русло.

Так, зокрема, 26-річний мешканець Виноградова, поїхавши на сезонні роботи на Херсонщину, налагодив собі «легкий» бізнес. Сам він заявив, що до протиправних дій вдався від безвиході. Утім жертви хлопця зовсім іншої думки.

Коли не дають – треба брати силою?

На заробітки Володимир Король їздив ще зі шкільних років. Спочатку із батьком – на літні канікули, а в старших класах уже й сам. Після закінчення школи вирішив не здобувати ніякої професії, оскільки вважав себе чудовим будівельником і без будь-яких дипломів. Тож мандрував Україною й спільно з іншими робітниками будував приватні будинки, готелі, розважальні заклади. Як правило, знайти «місце під сонцем» йому вдавалося, хоча не завжди.

Володимир побував і в Києві, і в Одесі, і на Миколаївщині, і в Запоріжжі та багатьох інших куточках держави. Працював чесно, старався, бо знав, що родині потрібні гроші. Його батько помер, а мати хворіла, тож мусив заробляти на ліки, оскільки був єдиною дитиною в неньки.

Та якось під час чергової поїздки в Херсонській області закарпатець познайомився з групою місцевих «активістів», які займалися грабежами й мали у «трудовому стажі» вже по кілька відсидок у місцях позбавлення волі.

Доля звела хлопців в одному з кафе за кухлем пива. Володимир поскаржився новим знайомим на те, що виконав чималий обсяг робіт, але з ним та групою земляків господар не розрахувався. Тоді 34-річний Юрій та 45-річний Дмитро порадили молодику піти на відчайдушний крок – відібрати зароблене силою.

Трійця навіть склала план дій і вирішила розжитися на чималі кошти, оскільки Володимир знав, що замовник – людина далеко не бідна.

Тож одного недільного дня, коли 67-річний господар поїхав на відпочинок за місто, компанія «верхолазів» розбила вікно на другому поверсі й проникла до житла. Там непрохані гості перевернули все догори ногами.

Знайшли золотий ланцюжок, перстень із діамантом та старовинні монети. Із грошей – усього 300 доларів та 7 тисяч гривень. Інші заощадження ґазда, видно, тримав у банку. Дещо розчаровані грабіжники, які розраховували на більш вдале «полювання», так само через вікно покинули житло.

У полі зору – літні люди

Легке життя більше сподобалося Володимиру, ніж важка фізична праця, тому коли в компаньйонів скінчилися гроші, він із радістю пішов з ними на наступну «справу».

Головним у команді був Дмитро. Йому як найстаршому та найдосвідченішому довіряли всі. Саме він обирав об’єкти спочатку для спостережень, а відтак – для візиту.

Знайшовши пенсіонера, який мав більш-менш пристойний вигляд і жив одиноко, чоловіки починали вивчати його розпорядок дня, аби точно знати, коли людина відлучиться з дому.

Тож із наступним візитом вони побували у 80-річної жінки, дочка якої жила в столиці й відправляла їй гроші через банківську картку. У масках вони проникли до старенької, силою відібрали платіжний засіб, спитали пін-код і зняли з рахунку 8 тисяч гривень.

Далі було ще кілька пограбувань, коли злодії зламували двері й цупили з осель побутову техніку, коштовності, навіть подушки, ковдри, годинники.

«Карпатському об’єктиву» вдалося зв’язатися телефоном з однією із жертв. Ось що повідомила жінка: «Я розуміла, що хтось за мною пильнує. Погляди сторонніх я відчуваю «спиною». Тому поводилась обережно. Так тривало два тижні. Того осіннього дня я пішла в магазин за продуктами. Серце стискалося, було дивне передчуття. Тому повернулася додому з півдороги. У коридорі побачила, що двері відчинені навстіж. Я тихо повернулася на вулицю, сховалася за сусіднім будинком і викликала поліцію. На щастя, правоохоронці прибули за кілька хвилин. Вони пов’язали злодіїв і відвезли до відділку».

Як виявилося під час слідства, злочинці пограбували 12 стареньких, поцупили в них добра майже на сто тисяч гривень. За скоєне їм довелося відповісти перед законом. Дмитро отримав 10 років ув’язнення, Юрій – 9, а наш закарпатський «опришок» – 6.

– Я завжди жив чесно, заробляв своїми руками, прагнув справедливості. Але коли мене «кинули», захотілося помсти. На слизьку стежку став від відчаю. У мене зовсім не було коштів на те, аби придбати матері ліки. До речі, саме її недуга дозволила «скоротити» мені термін перебування за ґратами. Як не прикро, але без мене неньці буде важко. Мені дуже соромно перед людиною, яка все життя сповідувала принципи правди та сіяла розумне, добре і вічне. У вчиненому каюся, але час назад не повернеш, – зазначив сам Володимир Король.

Можливо, Володимир справді переосмислить свої вчинки й повернеться додому іншим, адже він ще дуже молодий і життя в нього попереду. Принаймні хочеться вірити в те, що закарпатець виправиться і ще порадує хорошими справами свою стареньку матусю.

Марина АЛДОН