Очевидець градобою на Іршавщині: «У хащі падав такий град, як би з камаза сипалося каміння»

Градобій, який наробив лиха на Затисянщині на Тройцу, «поґаздував» і на Іршавщині.

Фото з мережі

Селяни Малого Раківця минулого вівторка, як завжди вранці, стали годувати худобу, доїти корови, кози. О сьомій за київським часом побачили темні хмари з боку Виноградова (з гірського села добре видно не тільки Виноградівщину). Почули шум. Знають, що з того боку ідуть страшні грози. У таких ситуаціях, аби врятувати село від стихійного лиха, селяни запалюють освячені стрітенські та пасхальні свічки, моляться. Розганяють страшні хмари також і церковними дзвонами. Так було і тепер, на третій день Русаля. Пані Ганна розповіла кореспонденту «Карпатського об’єктива» таке:

-Пораялася по господарству, дала корові їсти, набирала у відро води. З боку Чорногори (присілок) побачила темряву, над Виноградовом так громи били, що страшно стало. Одразу зрозуміла, що йде буря. Донька повідключала телефони, повиймала всі електроприлади з розеток. Взяла пасхальну свічку, запалила і стала молитися. За кілька хвилин у двір верло градом. На цей раз граду впало немного. Все пішло все на хащу. Наше село неодноразово потерпало від злив, гроз, страшних вітроломів, бувало, що за півгодини весь урожай був знищений.

Читайте також: «Апокаліпсис» за синоптичним сценарієм. ФОТО, ВІДЕО

За годину Чорногора була ще страшнішою. Насувалася друга хвиля бурі. Чую, почали дзвонити церковні дзвони. Аби розігнати бурю і врятувати село, то били у дзвони більше півгодини.

Мій батько, Петро Грицищук, у цей час був у лісі. Стихійне лихо, яке побачив, каже, гірше страшного суду. Передаю його розповідь:

-Вранці о четвертій пішов по гриби. За дві години дійшов до урочища Раків лаз. З боку Виноградова і Хуста гриміло, блискало, став пущатися дощ. Я не взяв із собою зонтика, бо Київ передав, що погода буде файна. Присів уколибі (бесідці). І тут небо ніби урвалося – почали падати куски льоду, був такий шум, якби з камаза сипалося каміння. Тривав градобій хвилин 20. То страшно було дивитися. Град пробив шифер на даху і вдарив мене у плече. Відчув сильний біль. Мені йде 67-ий рік, я по хащі ходжу з дитинства, але ще такого не бачив. Як градобій минув, я пройшовся довкола – на землі лежало чимало мертвих потят (птахів), хаща була біла, поріділа – град оббив листя, пагони, земля була вкрита листям, як восени, тільки не жовтим, а зеленим. Шкода, що у мене телефон без камери. Дзвонив додому, але телефони у всіх членів родини були відключені. Я чув, як громи били на Хустщині. Не знав, що робити – чи чекати, чи йти. Сидів у колибі довго – більше двох годин, поки дощ не перестав. Бути у хащі під час такої бурі, то страшно. Я пропрацював на Рокосівській вишці більше 30 років. Коли гриміло, то вся територія аж сапала. Я звик до такого. Але тепер що пережив, то важко передати словами.

Тетяна Грицищук

Найбільший град, зафіксований людьми, випав на містечко Коффейвілль (штат Канзас, США)